Психоаналіз: на чому ґрунтується психоаналітична терапія

Ще сторіччя тому, Зигмунд Фрейд створив концепцію психоаналізу. Тоді вона вважалася ні частиною філософії, ні частиною психології, але згодом стала основою для напряму психоаналітичної терапії. Що ж таке психоаналіз?

Психоаналіз передбачає, що людський розум, крім свідомості, також містить несвідоме. Це сховище думок, бажань, почуттів, спогадів, які не усвідомлюються нами, але впливають на свідому частину нашого життя.

Наприклад, людина могла отримати травмуючий досвід ще дитиною. Щоб уникнути повторної ретравматизації, спрацювали захисні механізми психіки та витіснили цей спогад у сферу несвідомого. У дорослому віці ця травма може продовжувати провокувати конфлікти всередині людської свідомості, заважаючи гармонійно розвиватися як особистість.

Якщо психоаналіз досліджує особистість загалом, то психоаналітична терапія виявляє подібні несвідомі конфлікти психіки та аналізує глибинні причини психологічних проблем людини. Мета цього підходу — застосувати методи глибинного психоаналізу, щоб виявити і вирішити проблему клієнта, що його турбує.

Фрейд заклав зерно теорії сучасного психоаналізу, але далі вона почала розвиватися своїм шляхом, утворюючи все більше різних підходів та напрямів. Всі вони пропонують свою концепцію психічного розвитку людини та її динаміки, і тому називаються психодинамічними. Ось найвідоміші з них:

Психоаналіз Юнга відомий розподілом на типи особистості та ідеєю колективного несвідомого;
Его-психологія фокусується на его та адаптації особистості;
Структурний психоаналіз Лакана вважає мову ключем до розшифровки несвідомого;
Неофрейдизм або гуманістичний психоаналіз Фромма зміщує увагу з біологічного фокусу психоаналізу Фрейда на соціальний.

До появи психоаналізу, до лікування психіки підходили виключно медикаментозним шляхом. Цей метод започаткував розвиток психотерапії як способу поліпшення ментального здоров'я шляхом вербальної взаємодії між пацієнтом та терапевтом.

Техніки психоаналізу

Яким би не був метод психотерапії, завдання одне — виявити внутрішній конфлікт клієнта та його причини, що криються в психіці, та опрацювати його. Психоаналітик має у своєму арсеналі кілька технік, щоб досягти результату.

Метод вільних асоціацій

Клієнт розповідає терапевту все, що спадає йому на думку. Іноді психоаналітик дає йому певні слова для пробудження асоціацій (“мама”, “сум”), і потім спостерігає за першою реакцією людини та інтерпретує її. Ця техніка особливо ефективна у вивченні несвідомого.

Аналіз сновидінь

Зигмунд Фрейд приділяв особливу увагу цій техніці, оскільки сни подібні до воріт у наше царство несвідомого. Коли ми спимо, захисні механізми психіки слабшають, а наша свідомість — особливо вразлива. Клієнт згадує і відтворює свої сни, і вони разом із психологом досліджують їхнє значення, а також витіснені емоції та бажання, що за ними ховаються. Адже сон – це своєрідна мова несвідомого. Вважається, що якщо людина пам'ятає свій сон і може його описати, значить сон через символи хоче донести щось до свідомого, і це можна дослідити.

"Обмовка по Фрейду"

За цією іронічною фразою прихована ще одна техніка психоаналізу. Це помилкові дії та фрази, обмовки, запинки здаються випадковими та невмотивованими, але всі вони містять ключі до нашого несвідомого.

Психоаналітичний терапевт заохочує пацієнта озвучувати всі свої почуття та думки, навіть якщо вони здаються недоречними та викликають сором, біль, чи огиду у звичайному житті. Людина може відчувати опір. Але цей опір і вказує на присутність внутрішнього конфлікту у свідомості клієнта, на який варто звернути увагу та дослідити його.

У психоаналізі завдання терапевта — допомогти клієнту усвідомити свої думки і бажання, визнати їх і інтегрувати їх у сферу “свідомого”. Так людина може вирішити причини внутрішніх конфліктів, які раніше викликали опір.

Перенесення та контрперенесення: особливості психоаналізу

У процесі психоаналітичної терапії, у клієнта та терапевта формуються особливі відносини, сповнені довіри. Пацієнт може почати неусвідомлено переносити на терапевта почуття, які насправді не мають прямого відношення до нього. Насправді, ці почуття звернені до когось іншого, часто до авторитетних фігур в очах клієнта. Така несвідома поведінка називається перенесенням, і психоаналітичний підхід приділяє йому особливу увагу в ході терапії.

Наприклад, пацієнт починає відчувати роздратування до психотерапевта, але пригнічує емоцію, не усвідомлюючи цього. Ще дитиною, клієнт часто міг бути об'єктом гніву батька. Він навчився пригнічувати і не усвідомлювати свого роздратування, щоб запобігати сваркам. Не усвідомлюючи того, він переносить свої почуття до батька на психотерапевта, боячись показати своє роздратування та зустріти подібну бурхливу реакцію.

Виявляючи подібні перенесення, клієнт може згадати і поглянути по-новому на досвід, що він пережив у минулому. Хоча цей досвід був витіснений у сферу несвідомого, він може продовжувати впливати на відносини клієнта з людьми і зараз.

Психоаналітик може теж несвідомо відчувати різні емоції і реагувати на пацієнта, тим самим здійснюючи контрперенесення. Йому так само важливо помічати свої емоційні реакції, що він відчуває у відповідь на поведінку клієнта. У психоаналізі розуміння власного несвідомого може стати запорукою успішної терапії, сприяючи кращому розумінню несвідомого пацієнта.

Психоаналіз — це ж обов'язково на кушетці? Як відбувається сеанс

Класичне уявлення про сеанс психоаналізу: клієнт лежить на кушетці і розмовляє з психологом. У класичному психоаналізі, це справді так і виглядає: такий формат дозволяє клієнту сконцентруватися на собі і краще поринути у своє несвідоме.

У той же час психоаналітична хвиля відходить від класичного психоаналізу в бік гуманістичної терапії, де клієнт-терапевт мають зоровий контакт. У цьому методі, спілкування віч-на-віч дає людині корисний досвід прямої взаємодії з іншими людьми і вибудовування відносин з ними. Кожен формат роботи з терапевтом має свої переваги, і клієнт може вибрати, що йому ближче.

На перших зустрічах терапевт визначає запити, які привели пацієнта до терапії. Оскільки психоаналіз досліджує психіку клієнта в цілому, а психоаналітична терапія працює з конкретними запитами і труднощами клієнта, то тривалість і інтенсивність терапії кожного з методів варіюється.

Саме тому дуже важливо обговорити сеттинг, або ж початкові умови для проходження курсу терапії. Терапевт і пацієнт можуть домовитися про частоту та тривалість, норми і правила сеансів — це як усний договір, який підписується клієнтом і терапевтом перед початком роботи.

Класичний психоаналіз передбачає сеанси кілька разів на тиждень, тоді як психоаналітична терапія частіше обмежується однією сесією. Обидва методи глибоко досліджують вашу психіку і тому передбачають довгострокову роботу з терапевтом — від кількох місяців до кількох років.

Цілі та результати психоаналізу та психоаналітичної терапії

Психоаналітична терапія спрямована на глибоке дослідження психіки та внутрішніх конфліктів клієнта. Цей метод передбачає створення безпечного простору, де клієнт може відкриватися і вільно спілкуватися з психотерапевтом про те, чим ні з ким не ділився раніше. Психоаналітик — це своєрідний провідник, який не втручається у процес, а плавно допомагає нам знайти у собі ключ від в'язниці, яку ми самі собі будуємо.

Психоаналітична терапія працює не через призначення медикаментозних препаратів, на відміну інших методів. Вона націлена на вирішення проблем пацієнта вербальними та невербальними методами. Ось деякі з її цілей:

Не лікувати, а полегшити страждання. У психоаналізі немає єдиного правильного результату, який націлений кожен психолог. Терапія підлаштовується під особливості кожного пацієнта, оскільки лікування, яке допоможе одній людині, може таким же чином нашкодити іншій.
Розкрити клієнту його власний потенціал. У процесі психоаналітичної терапії пацієнт знаходить власні опорні точки та ресурси, щоб розвиватися, вчиться і як співчувати, і як раціонально аналізувати світ.
Створити умови для персональної відповідальності. Клієнт вчиться бути самостійним, відповідальним та не боятися відповідати на життєві виклики. Певною мірою, пацієнт навчається бути терапевтом для себе самого.
Змінити ставлення клієнта до себе та світу навколо. Так людина зможе по-новому поставитися до своїх проблем і себе, замість того, щоб відчувати безсилля і йти в самокритику. У ході терапії пацієнт отримує нові інструменти критичного мислення, може переосмислити свій досвід і установки, і почати діяти.
Подолати опір пацієнта. Наша психіка чинить опір навіть позитивним змінам — розвиток не дається легко, а відбувається через руйнування старих переконань і побудову нових. Перенесення це приклад опору пацієнта, тому йому приділяється особлива увага в психоаналізі.