Клієнт-центрована терапія здійснила революцію у психотерапії 20-го століття. Її засновник, американський психолог Карл Роджерс відкидав медичну модель роботи з клієнтами як надмірно директивну. Пацієнтам ставилися діагнози, а психотерапевт вважався експертом на чолі процесу, що визначає методи лікування та веде до конкретних результатів. Але Роджерс вважав, що саме клієнт є головним експертом і провідником процесу терапії.

Цей підхід також має іншу назву — особистісно-орієнтована психотерапія. Створюючи умови довіри та прийняття в процесі терапії, цей метод спрямовує людину на покращення відчуття цілісності та розкриття свого потенціалу.

Без особистих інтерпретацій чи оцінок, клієнт-центрований терапевт виявляє мотиви поведінки людини. Роджерс припускав, що у кожній людині криється позитивний задаток. І навіть злодії, за своєю суттю — нещасні та позбавлені прийняття люди, адже ніхто з нас не є злим та мстивим з народження.

Клієнт-центрований метод концентрується на Я-концепції людини. Через призму Я-концепції, вона дивиться на себе і навколишній світ.

Завдання клієнт-центрованої терапії — попрацювати із самосприйняттям людини. Саме сповнені довіри клієнт-терапевтичні стосунки є запорукою успіху терапії. Карл Роджерс вивів кілька головних принципів, які створюють необхідні умови для таких відносин:

Психотерапевт приймає будь-які емоції та дії клієнта, без оцінки та особистих суждень. Він дає клієнту досвід прийняття та поваги; у цій атмосфері його не засудять і не проігнорують. Завдяки цьому, клієнт набуває досвіду відносин, де він безумовно прийнятий за те, яким він є. Це допомагає бачити та приймати інших людей, відкриватися їхнім переживанням.
‍
При цьому терапевт не обов'язково погоджується з усіма висновками клієнта: він активно слухає і співпереживає клієнту, а потім намагається знайти джерело його переживань.

У ході КЦТ між клієнтом і психотерапевтом виникає контакт, який необхідний для досягнення цілей терапії. Вони впливають один на одного, формуючи емоційні взаємини.

Клієнтоцентрований психотерапевт чує, розуміє і поділяє почуття клієнта. Досвід емпатії дозволяє людині розкрити свою особистість повністю, без очікування засудження від іншого. Співпереживаючи, терапевт помічає і виявляє почуття, які сама людина ще не помітила у собі або не усвідомила.

Неконгруентність, або стан невідповідності провокує вразливий і тривожний стан у людини. Це відчуття характеризується невідповідністю між реальним переживанням та Я-концепцією клієнта щодо цього переживання. Тоді він починає спотворювати та заперечувати свої переживання: адже те, як він себе бачить, не відповідає реальності. У ході клієнт-центрованої терапії, він працює над плавним здобуттям відповідності реального Я та Я-концепції.

Психотерапевт теж відчуває переживання у процесі спілкування з клієнтом. У такому разі важливо бути прозорим, чесним і відвертим у вираженні цих почуттів, при цьому підтримуючи атмосферу довіри та поваги. Терапевт повинен мати чітке розуміння власної особистості, щоб автентично проявляти себе з клієнтом. Так клієнт зможе довіритися терапевту та отримати навичку побудови здорових відносин у реальному світі.

Клієнт бере відповідальність за свій прогрес та особистісне зростання у терапевтичному процесі, обговорює та погоджується на його умови. Коли він є відкритим, активним та чесним учасником процесу, клієнт-центрована терапія зможе принести позитивний результат.