Я виросла в гіперопікуючій сім’ї, де було багато обмежень і заборон, рішень, прийнятих без моєї участі, та інтересів, які не були моїми. У результаті це призвело до хронічного відчуття провини—здавалося, що я завжди в чомусь винна. Відповідно, у мене були труднощі в комунікації, адже я не знала: хто я? Чого хочу? Як цього досягати? Але всі діти рано чи пізно дорослішають і вчаться пристосовуватися до людей, ситуацій, життя. Жити навмання мені набридло—занадто багато питань без відповідей. Коли стрес від невміння будувати робочі та близькі стосунки (що, звісно, впливало і на здоров’я) став нестерпним, я вирішила спробувати психотерапію. Два роки роботи над собою в груповій терапії та три роки професійного навчання дали свої плоди. Страхи, тривожність, образи, установки, межі, занижена самооцінка, заблоковані почуття, прагнення відповідати чужим очікуванням—усе це зазнало глибокого переосмислення. Зараз я у другому шлюбі, маю двох дочок — 15 і 24 років. Власний досвід допоміг мені зрозуміти, як вибудовувати стосунки заново та проходити дитячі кризи. А моя професія дає можливість допомагати Іншим стати щасливою людиною