Мій шлях до психотерапії: як дитячий досвід став покликанням Ще з дитинства я навчилася слухати, підтримувати та допомагати розв’язувати конфлікти. Виростаючи в сім’ї, де доводилося мирити батьків, я інтуїтивно розвинула навик знаходити вихід із непростих ситуацій. Ця здатність стала частиною мене: друзі, однокласники, а згодом і колеги зверталися за порадою та підтримкою, знаючи, що можуть довіритися. Уже в підлітковому віці я вирішила стати психологом. Це було природним вибором, бо я відчувала себе в цій ролі легко і гармонійно. Але тоді психологія не була популярною професією, і мама наполягла на більш «практичному» виборі. Я здобула освіту менеджера – адже це теж робота з людьми. Попрацювавши за спеціальністю, я зрозуміла: хоч навички комунікації були корисними, справжнє покликання мене не відпускало. У 25 років я повернулася до своєї мрії. Отримала другу вищу освіту в омріяній спеціальності та почала практикувати. Зараз я допомагаю людям краще чути себе, відновлювати зв’язок зі своїми почуттями та вибудовувати життя в гармонії зі своїми істинними бажаннями. Якщо вам відгукується цей шлях – будемо знайомитися ближче. 💙