Я не знала ким хочу стати, коли виросту. Закінчивши школу з золотою медаллю, і пройшовши майже всюди на безоплатне навчання, моїм порадником був дід. Він сказав: "Політолог з тебе ніякий, філософи зараз нікому не треба, йди на психолога - в собі розберешся, і завжди зможеш піти працювати в садочок". Це було найправильніше рішення мого життя - навчатися професії психолога. І хоча роки університету й багатьох курсів вже позаду, я продовжую навчатися. В мене є кішка, кошеня і собака. Мій чоловік військовий. Для мене важливо займатися крім роботи також волонтерством - постійно відкриваю допоміжні банки для зборів, роблю з дівчатами окопні свічки. Моє життя і як просто людини, і як фахівця, розділилося на "до" та "після" з початком повномасштабного вторгнення. До цього я працювала менеджеркою в ІТ, тому так люблю тему самоідентифікації, особистісного та професійного розвитку. Але вже третій рік працюю переважно з родинами та близькими військових - матерями, дружинами, дітьми, які чекають або вже, на жаль, втратили когось на війні. Все, що я роблю, так чи інакше пов'язане з війною.